Пошук по сайту

Хімія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Опорний конспект лекцій з дисципліни “Економічна історія” кременчук - Сторінка 4

Опорний конспект лекцій з дисципліни “Економічна історія” кременчук





Сторінка4/6
1   2   3   4   5   6
Посилення колоніальної залежності

України в першій половині XVIII ст. та

в період правління Катерини ІІ.
Дбаючи про розвиток мануфактурного виробництва, торговельних зв’язків Росії, Петро І спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Він накладав певні заборони на розвиток мануфактур в Україні, створюючи умови насамперед для підприємців – росіян та іноземців. З’являється кріпосна мануфактура з великою кількістю “приписних” робітників, як державна, так і приватна, власниками якої найчастіше стають російські підприємці.

Великої шкоди було нанесено українській торгівлі. Так, указом 1714 р. заборонялося вивозити низку товарів (прядиво, шкури, сало, віск, щетину) через будь-які порти, крім російських: Ригу, Петербург, Архангельськ. В 1719 р. було заборонено вивозити українське збиття. Заборонялося й завозити в Україну низку іноземних товарів, зокрема панчохи, полотно, сукно, голки. Усі ці дії призвели до значного падіння цін на українському ринку на ряд товарів, давало можливість російським купцям уряду скупувати їх за безцінь. Значно зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів (горілка, тютюн) на певний час зовсім заборонявся вивіз.

Цей процес прискорюється в наступні часи, а в період останнього гетьмана К.Розумовського унаслідок скасування митних кордонів між Україною і Росією (1754 р.) економіка України стає складовою російської в межах всеросійського ринку, що формується, і цим остаточно скасовуються залишки української автономії.

У період правління Катерини ІІ (1762-1796 рр.) було ліквідовано й більшість соціальних здобутків Визвольної війни, передусім відбулося перетворення в кріпаків більшості населення українських земель.

У серпні 1775 р. спеціальним “Маніфестом” знищується Запорізька Січ, яка вже до 70-х років XVIII ст. мала населення 200 тис. осіб.

Близько половини козаків жили переважно за рахунок заробітків, були незаможними.

Господарства запорізької старшини, багатих рядових козаків були засновані на найманій праці і зорієнтовані для виготовлення продукції для ринку.

Після ліквідації Запорізької Січі ці землі почали заселяти колоністами: німцями, болгарами, сербами, а також значна частина земель була роздана російським та українським поміщикам.

Розпочалася активна колонізація причорноморських та приазовських степів і Криму.


  1. Зростання мануфактур, формування фінансово-грошової

системи у другій половині XVIII ст.
У XVIII ст. поглиблюються зв’язки з ринком поміщицьких господарств Правобережної України. Наслідком цього було зростання селянських повинностей та кріпосного гніту. У Київському воєводстві в 1789 р. кріпаки становили 98% усього населення. Як і в Східній Україні, поміщики обезземелювали селян, збільшували панщину, чинш. Але поряд з примусовою працею починають використовувати й вільнонайману.

Зростання товарності поміщицьких господарств веде до зростання посівів технічних культур, поліпшуються породи великої рогатої та робочої худоби, овець. Найпоширенішою галуззю було ґуральництво. Поряд з ним у багатьох фільварках існували поташні буди, селітряні варниці, суконні мануфактури, гути тощо. Як правило, майстрами були наймані робітники, але основною робочою силою – кріпаки.

Крім поміщицьких, так званих вотчинних мануфактур, існували також казенні, посесійні, купецькі та селянські мануфактури. На казенних вотчинних та посесійних використовувалася примусова праця; на купецьких і селянських – вільнонаймана.

На Лівобережній Україні у 80-х роках XVIII ст. було 2836 “заводів”, 87% яких становили винниці.

З’явилися мануфактури залізоробні, з виробництва пороху, шовку й виробів з шовку, фаянсу тощо.

На Правобережній Україні з’являються перші доменні мануфактури.

Розвитку металургії в Україні сприяло те, що в Південній Україні на початку XVIII ст. було знайдено кам’яне вугілля та залізну руду.

Розвиток сільського господарства, ремесла, мануфактур зумовлював розвиток економічних зв’язків між окремими регіонами, зростання кількості базарів і торгів, дедалі більшого значення набували ярмарки. Одним з найвідоміших ярмарків був Київський, так званий контрактний.

Із розвитком торгівлі формувалася фінансово-грошова система. Протягом XVIII ст. російські гроші поширювалися на Україну і поступово витісняли з обігу польсько-литовські. Саме в цей час з’явилася назва карбованець у зв’язку з косими нарізами (карбами) на ребрі монети.

Щодо державних фінансів України та з середини XVII ст. вони підпорядковувалися гетьману. З кінця XVII ст. починається втручання Росії у фінансові справи України, на початку XVIII ст. було встановлено контроль над її фінансами, а з 1764 р. після скасування гетьманства, фінансово-грошова система України була об’єднана з фінансово-грошовою системою Росії.


Тема 10. ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ В ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
ПЛАН


  1. Ознаки кризи кріпосної системи господарства в першій половині ХІХст.

  2. Господарство України у другій половині ХІХ ст.

  3. Зміни в економічному розвитку України на початку ХХ ст.




  1. Ознаки кризи кріпосної системи господарства

в першій половині ХІХ ст.
Перша половина ХІХ ст. характеризується подальшим розкладом феодально-кріпосницького ладу і розвитком капіталістичних відносин. Розширення внутрішнього і зовнішнього ринків дедалі більше втягує поміщиків у товарно-грошові відносини, що примушує їх збільшувати товарне виробництво сільськогосподарської продукції. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків, які давали в 4 рази більший прибуток, ніж пшениця. У маєтках розвивалося тваринництво. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець.

Збереження примусової праці примушує поміщиків збільшувати кількість днів панщини. Все більшого поширення набирають місячна, урочна системи. Це все негативно впливає на стан селянина. Поміщики починають віддавати маєтки в заставу, іноді і не один раз.

На 1856 р. було заставлено в Україні 23,9% маєтків і 53% селян-кріпаків.

З 30-х років ХІХ ст. кріпосне сільське господарство опинилося в стані натурального характеру. Господарство все більше підпорядковується ринковим вимогам. Поміщики, не лише, примушували селян відпрацьовувати панщину, а й платити чинш і тим самим “виганяли” і їх на ринок.

Про кризу свідчило й те, що відбувалося обезземелення селян. Якщо у другій половині XVIII ст. селяни Лівобережної України користувалися майже 75% усієї землі, то напередодні реформи 1861 р. – тільки 45,5%. На Правобережжі в селян у користуванні було тільки 37% орних земель.

Рівень агрокультури був дуже низьким, низька була продуктивність сільськогосподарського виробництва. Урожайність становила 30-35 пудів з десятини, удвічі менше, ніж в Англії.

Відбуваються значні зміни й у промисловому виробництві. Мануфактури, які використовують примусову працю (вотчинні, посесійні) поступово витісняються тими, що використовують працю вільнонайману. Цей процес особливо прискорився з початком промислового перевороту, який в Україні розпочався в цукровій та горілчаній промисловості в 40-х роках ХІХ ст.

До особливостей промислового перевороту в Україні слід віднести його повільний характер і те, що розпочався він не з капіталістичної, а з кріпосної, поміщицької мануфактури.

Повільно відбувалося нагромадження капіталу, вузьким був ринок робочої сили, бо майже 60% селян були кріпаками. Вузькими також були внутрішній і сировинний ринки країни. Основним гальмом в їх розвитку було панування феодально-кріпосницької системи.

Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорської імперії. Тут панувало велике феодальне землеволодіння, лише 4% усіх земель належало державі, церкві, міським громадам і вільним селянам.

Землі було поділено на домініальні (поміщицькі) та рустикальні (селянські). У користуванні селян були також пасовища й луки, незначна частина лісів. За все вони мусили нести повинності, відпрацьовувати панщину, а також сплачувати частину свого прибутку державі та духовенству. Селянинові з його прибутку залишалося всього 15,3%.

У Північній Буковині більшого поширення набирає скотарство: розведення великої рогатої худоби й овець. Головними культурами у сільському господарстві були кукурудза й картопля.

У містах існували цехи, мануфактурне виробництво: залізоробне, ґуральництво, поташне виробництво, видобування солі.

Закарпаття під владою Австро-Угорщини було відсталим аграрним краєм. Тут більше уваги звертається на перероблення сільськогосподарської продукції, а також засновуються лісопильні і підприємства гірничодобувної промисловості, упроваджуються машини й застосовується наймана праця.


  1. Господарство України у другій половині ХІХ ст.


У Західній Україні питання скасування кріпацтва було прискорене буржуазною революцією 1848 р. у Західній Європі.

7 вересня 1848 р. Фердінанд І підписав указ про скасування кріпосного права в Австрії, за яким селяни оголошувалися громадянами держави, а не підданими пана. Завдяки скасування різниці між домініальними та русти- кальними землями селяни отримували право власності на свої земельні наділи. Але сервітути (тобто ліси, пасовища, луки водойми), якими селяни користувалися спільно з панами, залишались власністю панів, а селіни за користування укладали договір з умовами оплати.

Селяни повинні були виплачувати державі компенсацію щорічно (до 1943р.) за імдемнізаційними облігаціями.

Таким чином, скасування кріпацтва в Західній Україні, практично не полегшало становища селян. Їх землі в користуванні зменшилися за рахунок сервітутів. Але скасування кріпосного права перетворило селян у власників, а отже, й у самостійну суспільну силу. Одночасно, обезземеливши селян, реформа відкрила шлях для розширення ринку робочої сили, а в результаті – до зростання товарності сільськогосподарського виробництва та початку промислового перевороту, до розвитку капіталістичних відносин у Західноукраїнських землях.

На Правобережній Україні, незважаючи на деяке полегшення умов реформи, викликане польським національно-визвольним повстанням 1863 р., наділ був значно меншим, ніж до реформи, скоротившись іноді більше, ніж удвічі.

Викупна сума визначалася капіталізацією оброку з розрахунку 6% річних. Якщо річний оброк становив 12 крб., то сума викупу – 200 крб, 20% сплачували селяни, а 80% – держава у вигляді цінних паперів під 5% річних. Цю суму разом із щорічними відсотками державі повинні були виплатити селяни протягом 49 років.

Остаточно селяни звільнилися лише 1 січня 1907 р., сплативши лише в дев’яти губерніях України 582 млн. крб., проти 166,8 млн. крб., тобто 230%.

Реформа 1861 р. означала, що епоха феодалізму в Російській імперії, а отже й в Україні, закінчувалася.

Слідом за скасуванням кріпацтва проводиться реформа серед державних селян, які становили 49,9% усього селянства.

Слідом за аграрною реформою в 60-70 роки здійснюється низка інших реформ:

– реформа освіти (у містах створюються початкові народні училища, поряд з класичними гімназіями стали функціонувати реальні училища, які готували до технічних навчальних закладів, відновлювалася автономія університетів);

– проведено військову реформу;

– земська реформа;

– судова реформа та інші.

Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий розвиток ринкового господарства.

Прискорився процес диференціації селян, виокремлення серед них заможних та злиденних.

Відразу після скасування кріпацтва на території України розпочинається залізничне будівництво. Перші залізниці з’єднали Одесу з Києвом і проходили через головні хліборобні губернії – Київську, Подільську, Херсонську.

Створюється новий вугільно-металургійний центр (Донбас – Криворіжжя).

Значного розвитку в Україні у другій половині ХІХ ст. досягає харчова промисловість, до складу якої входили цукроварна, спиртова, тютюнова, борошномельна, олійна галузі. Найбільш поширеною була цукрова промисловість.

Бурхливий розвиток промисловості та залізничного будівництва вимагав великих коштів, що сприяло розвитку акціонерного капіталу. Наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХІХ ст. розгортається так звана “Засновницька лихоманка”, а друга її хвиля припадає на 90-ті роки, коли економіка переживає найбільше піднесення. З’являється мережа приватних банків.

Швидко зростають великі підприємства у металургійній, кам’яновугільній промисловості. Так, п’ять найбільших заводів Півдня виробляли в 1900 р. 49% металургійної продукції регіону та понад 25% загальноросійського виробництва; 14% всіх вугільних шахт Донбасу на початку ХХ ст. довали 75% всього видобутку вугілля в Україні.

  1. Зміни в економічному розвитку України

на початку ХХ ст.
На початку ХХ ст. виникає низка монополій, найбільшою з яких був заснований в 1901 р. синдикат Продамет, що зосередив у своїх руках 2/3 виробництва заліза та сталі Південної України. Відбувається зрощення банківського капіталу з промисловим, посилюється вплив держави на діяльність монополій. Змінюються форми торгівлі. Сезонні ярмарки зберігаються лише в менш розвинутих регіонах, у великих містах створюються торговельні фірми із розгалуженою мережею стаціонарних магазинів та складів; формуються й товарні біржі, які спеціалізувалися на певному товарі: хлібі, металі, будматеріалах.

Зростають й обсяги зовнішньоторговельного обороту. Основним продуктом експорту залишається збіжжя, важливою його статтею стає цукор.

Основними статтями імпорту були машини, переважно з Європи.

Припливу іноземного капіталу сприяє відповідна політика царського уряду, який очолював наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. С.Ю.Вітте. Він розумів, що розширити внутрішній ринок можна тільки за рахунок підвищення купівельної спроможності основної частини населення – селянства. Досягти цього можна було лише через поширення приватного, а не общинного землеволодіння. Цю реформу й проводить вже його наступник – П.А.Столипін, ім’ям якого вона й була названа.

Початком реформи вважається опублікування указу від 9 листопада 1906р. “Про доповнення деяких положень чинного законодавства стосовно селянського землеволодіння та землекористування”.

Сутність його полягала у скасуванні Закону 1893 р. про непорушність громади.

У травні 1911 р. було видано “Положення про землеустрій”, за яким створювалися відрубні та хутірські господарства шляхом ліквідації черезсмужжя.

За законом від 14 червня 1910 р. в індивідуальну власність перейшли землі від 48 до 51,7% селян у Правобережній, від 34,2 до 42% у Степовій та від 13,8 до 16,5% у Лівобережній Україні.

Протягом 1906-1913 рр. в Україні було створено 226 тис. хутірських господарств.

Помітну роль у проведенні аграрної реформи відіграв Селянський поземельний банк. Він надавав селянам позички під купівлю землі терміном на 55,5 років.

Особливе значення в Столипінській аграрній реформі мала переселенська політика, особливо на Урал. Більш одного мільйона осіб переселилося з України.

У Західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, зберігається велика земельна власність, яка становила більше 40% у Галичині та Буковині, і 70% у Закарпатті.

З часом великі панські латифундії почали переходити до рук підприємців, різних банків, багатих селян. Панські фільварки починають здавати в аренду.

Посилюється диференціація селянських господарств, все більше селян позбавляється землі на користь багатих, відбувається процес подрібнення господарств. У результаті цього тут утворилось близько 5% багатих та більше 90% дрібних селянських господарств, які володіли відповідно 27% та близько 40% землі.

У великих господарствах починають застосовувати сільськогосподарські машини та вдосконалені знаряддя праці, поліпшувалися сівозміни, почали застосовувати органічні та мінеральні добрива.

У промисловості фабричне виробництво було поширене насамперед у галузях видобувної промисловості та первинного перероблення сировини (нафтодобувна, озокеритна, соледобувна, а також паперова, тютюнова, цегельна промисловість). Досить велику роль відігравав іноземний капітал, за рахунок якого створюються великі підприємства; переважаючою була його роль і в оптовій торгівлі.

Така структура промислового виробництва визначала і місце регіону у міжнародному поділі праці. Звідси експортувалися сировина та напівфабрикати, натомість імпортувалися здебільшого готова продукція.

Тема 11.
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Н. В. Братенші історія науки І техніки
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с

Історія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”

Конспект лекцій з курсу Вікова фізіологія для студентів спеціальності...
Тема Предмет та завдання вікової фізіології. Основні закономірності росту І розвитку дітей І підлітків

Конспект відкритого заняття з дисципліни «Органічна хімія»
...

Програма навчальної дисципліни № з/п Перелік тем лекцій, їх анотації к-сть
Психологія агресії як практична галузь психологічної науки. Агресія та агресивність. Види та функції агресії. Агресія як поведінка....

Міністерство освіти І науки України Вищий навчальний комунальний...
Тема Предмет та завдання вікової фізіології. Основні закономірності росту І розвитку дітей І підлітків

Рогатинський державний аграрний коледж
Посібник для виконання лабораторних робіт та самопідготовки з дисципліни “Неорганічна хімія”. Викладено теоретичні основи загальної...

Конспект лекцій з курсу "хімія І технологія переробки нафти" Частина...
Хімічні процеси переробки нафтопродуктів. Навчальний посібник для студентів 5 курсу спеціальності 091601 “Хімічна технологія органічних...

Як зареєструватися для проходження зовнішнього незалежного оцінювання-2014...
Внз. У 2014 р. Зно можна пройти з наступних предметів: українська мова та література, історія України, математика, фізика, біологія,...

Конспект уроку з хімії у 7 класі за темою: Хімічні рівняння Конспект...
Проблемна ситуація як умова пізнавальної активності учнів



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




h.ocvita.com.ua
Головна сторінка