Пошук по сайту

Хімія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Методи лінгвістичних досліджень

Методи лінгвістичних досліджень





Сторінка1/3
  1   2   3
МЕТОДИ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Однією з ключових проблем загального мовознавства є проблема методології, тобто методів дослідження мови. Відомо, що будь-яка галузь людського пізнання повинна мати поряд з об'єктом і предметом вивчення певні дослідницькі методи. Лінгвістика протягом історії свого розвитку створила власні (спеціальні) методи. Як правило, зміна наукової парадигми супроводжується відкриттям нового методу дослідження. Кожен метод виділяє такий аспект мови у якості об'єкта дослідження, який визначається найважливішим у цій теорії мови.

Методами лінгвістичних досліджень займались багато відомих вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема: І. О. Бодуен де Куртене, Карл Бругман, Выльгельм Вундт, О. О. Потебня, Пилип Федорович Фортунатов, Август Шлейхер та ін.

Метод (від грец. methodos «шлях дослідження, пізнання») - система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення. Термін «метод» неоднозначний: його використовують у загальнонауковому, філософському значенні, у спеціально-науковому (що стосується окремої галузі науки - фізики, хімії, математики, історії, літературознавства, мовознавства тощо) і у значенні, яке збігається зі значенням терміна методика. На думку Б. М. Головіна, метод - це шлях, який прокладають до істини, а методика - інструменти, потрібні для розчищення цього шляху.

Методи диференціюються на загальні (спостереження, індукція, дедукція, гіпотеза, аналіз, синтез, порівняння, ідеалізація, експеримент, формалізація, моделювання тощо) і спеціальні (порівняльно-історичний, типологічний, зіставний, структурний, функціональний, конструктивний, дискурс-аналізу).

Спільними для всіх наук є вихідні підходи до дослідження явищ - індукція й дедукція. їх часто називають методами.

Індукція і дедукція. Здавна відоме логічне протиставлення індуктивного і дедуктивного методів дослідження.

Дедукція (від лат. deductio "виведення") - метод дослідження, згідно з яким на основі загальних положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти. Грунтується на аксіомі: якщо посилання є істинними, то і висновок є істинним. Протиставлений інтуїції і пов'язаний з іншими загальнонауковими методадми,як-то: синтезом, аналізом, формалізацією і індкуцією – адже загальні положення можуть бути отримані індуктивним шляхом.

Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок про загальне, тобто полягає у переході від окремих конкретних спостережень до загального умовиводу. Індуктивний висновок грунтується на емпірічних споосбах пізнання і є істиносним, якщо він спрацьовує для всіх без виключення предметів класу, щодо якого проведено узагальнення.

Іншими словами, індукція - це логічний умовивід від окремого до загального, а дедукція - від загального до окремого.

В емпіричних науках, до яких відноситься і лінгвістика, це протиставлення пов'язане з протиріччям між природою досліджуваного об'єкта (сутністю) і наявним у розпорядженні дослідника емпіричним матеріалом (фактами).

Дедуктивний метод передбачає певні припущення щодо досліджуваного об’єкта і перевірку реальності цих припущень, їх відповідності (або невідповідності) досліджуваним фактам. Так, ми дедуктивно припускаємо, що зміна комунікативних ролей є категорією, тобто найважливішою ознакою усного діалогічного дискурса, А вже аналізуючи спонтанне діалогічне мовлення (емпіричний матеріал) ми бачимо, яким чином ця зміна ролей впливає на розгортання дискурсу, як пропонування, ідентифікація, підтвердження, спростування ролі, впровадження нової ролі спрямовує хід інтеракції і ходи інтерактантів. Так, в прикладі Х. Сакса (навести цілісний приклад) послідовність організації реплік, обумовлених роллю «дорослих турботливих дітей», нав’язує Максу роль «старої упертої особи», «упертого старика, за якого вони відповідальні, … оскільки він сам про себе не турбується». У свою чергу, занадто наполегливі прохання вимушують Макса зайняти позицію «принципового опору» проти ролі «дитини, якою опікуються» («він доведе їм, що вони не можуть примусити його діяти за їх бажанням, інакше він ризикує перетворитися на їх маленького хлопчика). Отже, пропонування, ідентифікація, підтвердження, спростування ролі, впровадження нової ролі спрямовує хід інтеракції, задає її тематичну складову, ходи інтерактантів і відповідає за решту визначальних ознак розмовного дискурсу. І цей висновок є вже індуктивним – від конкретних фактів застосування ролей до їх функції у розгортанні інтеракції в цілому.

У реальній лінгвістичній практиці застосування індуктивного чи дедуктивного методу в чистому вигляді неможливе, хоча певна перевага того чи іншого методу в конкретних наукових школах спостерігається нерідко (приклад: конверсаційний аналіз і критичний дискурс-аналіз).

Метод гіпотез. Перехід від конкретних індуктивних спостережень до загального дедуктивного зазвичай відбувається шляхом гіпотез, подальшого їхнього підтвердження або спростування і висунення нових. Отже, метод гіпотез полягає в побудові припущення щодо ознак певного явища, чинників, закономірностей, способів існування певного явища. Гіпотеза – це варіант можливого розв’язання проблеми, висувається апріорно і потребує перевірки і підтвердження. Подальший аналіз або підтверджує гіпотезу, перетворюючи її на наукову теорію, або спростовує її. Так, досі непідтвердженими, хоч і не спростованими, залишаються гіпотези вродженої універсальної бази мовних знань Н.Хомського, ностратична гіпотеза походження мови тощо. Вивчаючи порівняльно-історичне мовознавство, ми бачили, як спростовувалася гіпотеза щодо статусу санскриту як індоєвропейської прамови.

Аналіз і синтез – як загальнонаукові методи являються собою діалектичну єдність протилежностей; перший передбачає розділення цілого на частини і опис кожної з частин і зав’язків між ними, другий – поєднання частин у цілісну систему.

Спостереження – цілеспрямоване сприйняття, зумовлене завданням дослідження, головною умовою якого є максимальна об’єктивність, що контролюється повторним спостереженням або застосуванням інших методів. Одним із видів спостереження є інтроспекція – самоспостереження. Її недоліком є суб’єктивність, можливість канонізації власної гіпотези і підгонки під неї матеріалу. Результати як спостереження, так і інтроспекції підлягають верифікації, що здійснюється на етапі фіксації мовних фактів. Зокрема, перевіряється регулярність парадигматичних відносин мовного факту з іншими фактами, відповідність граматичним гіпотезам, відповідність даним відомих досліднику споріднених мов тощо. Формою спостереження вважається інтерв’ювання, в якому воно поєднується з опитуванням різних носіїв мови та статистичною оцінкою їх відповідей, так як вони можуть часто розходитися між собою і з оцінкою самого дослідника. Розрізняють включене і невключене спостереження: перше передбачає участь дослідника, друге – відсторонення з метою уникнути впливу на результат. Приклад: дослідження звукового мовлення конверсаційним аналізом.

Ідеалізація – інший загальнонауковий метод, що полягає у мисленнєвому творенні ідеалізованого об’єкта на підставі припущення умовної тотожності ідеальної моделі і реального зразка. Прикладом використання методу ідеалізації можуть бути моделі семіозису, тобто моделі знаків, зокрема комунікативних знаків, що ми розглядали на практичних з лінгвосеміотики, моделі перекладу, дискурсу тощо. Так, ми можемо припустити, що ідеалізована модель комунікативної ситуації, що відбувається зараз, буде включати: нас з вами, тобто мене, адресанта, і вас, узагальненого адресата, мою інтенцію донести до вас інформацію про методи, мій код, тобто вербальні, прагматичні, паралінгвістичні засоби задля реалізації моєї інтенції, вашу інтерпретанту, тобто вашу варіацію мого тексту як комунікативного знаку і, нарешті, всі когнітивні контексти – ситуативний, міжособистісний, наукових фонових знань, соціокультурний тощо, що впливають на вашу інтерпретацію мого знаку. Проте ця модель буде, безумовно, ідеалізованою – адже вона не здатна відтворити когнітивні відмінності кожного з вас, що впливають на інтерптетацію мого мовлення.

Як видно з наведеного прикладу, ідеалізація співвідноситься з двома іншими загальнонауковими методами: моделюванням і формалізацією. Моделювання є сукупністю способів ідеалізації, абстрагування, аналізу і синтезу з метою ідеалізованого і спрощеного представлення об’єктів дослідження й вивчення на підставі цих моделей відповідних явищ, ознак, процесів. Наприклад, жанрове моделювання – спрощене представлення елементів, що складають жанр (образи автора і адресата; тематична складова, вербальні засоби, комунікативне минуле і майбутнє жанру, жанрова інтенція тощо) і того, як ці складові корелюють поміж себе. Формалізація – встановлення відповідності досліджуваних об’єктів до доступних матеріальних конструкцій, можливих для ототожнення. Формалізація передбачає використання метамови опису: пропозиційної, фреймової, концептуальних графів тощо. Наприклад, якщо ідеалізовану модель комунікації, яку я представила вище, описати в форматі існуючих вже моделей або як фрейм, що показує логіку взаємодії його складових, ми отримуємо таку метамову опису комунікативної ситуації: агенс-адресант діє на адресата (бенефіціанта) і об’єкт (його концептосистему) для (інтенція) за допомогою (інструмент, код) тощо.

Порівняння – базу порівняльно-історичного, типологічного і зіставного методів.

Методи лінгвістики: 1) спосіб організації пізнавальної і дослідницької діяльності з метою вивчення явищ і закономірностей мови як об’єкта лінгвістики. 2) система процедур аналізу мовних явищ та перевірки отриманих результатів.

Застосування тих чи інших спеціальних методів залежить від конкретного об'єкта дослідження і тих завдань, які поставив перед собою дослідник. Так, скажімо, якщо дослідник хоче встановити спільне й відмінне в структурі української та німецької мов, то він застосує зіставний метод, а коли йому потрібно дослідити, яку форму мало те чи інше українське слово у праслов'янській мові, реконструювати його внутрішню форму, він скористається порівняльно-історичним методом.

Кожен дослідницький метод реалізується в певній системі наукових прийомів (суцільна вибірка матеріалу для дослідження текстів, класифікація його за критеріями, зіставлення класифікаційних рядів за певними параметрами, статистична обробка отриманих результатів тощо). Такі дії вченого нерідко називають методами, хоч правильніше було б їх називати прийомами або методикою дослідження.

Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, типологічний, зіставний, структурний, функціональний, конструктивний, дискурс-аналізу

Як правило, зміна наукової парадигми супроводжується відкриттям нового методу дослідження. Сучасну парадигму ми називаємо комунікативно-дискурсивною, прагматичною, функціональною або когнітивно-комунікативною. О.О. Селіванова вважає, що домінантним для нової парадигми є функціональний метод, що передбачає дослідження мови у дії. Цей метод передбачає методики дискурс-аналізу, прагматичного аналізу, конверсаційного аналізу тощо. Ми зупинимося на методиках прагматичного аналізу, вибравши найпростіші з них.

Кооперативні максими Г.П. Грайса – правила, що в сукупності регулюють обмін інформацією між співрозмовниками. Вилучення імплікатур пов’язане з дотриманням (конвенційні імплікатури) або порушенням (неконвенційні) кооперативних максим. Це максима кількості інформації, відповідно до якої мовцеві слід бути настільки інформативним, наскільки потрібно (напр., багатослів’я політика свідчить про те, що намагається щось приховати); максима якості інформації: «намагайся, щоб твоє висловлювання було істинним»; максима релевантності – «не відхиляється від теми»; максима способу вираження: «висловлюйся ясно», уникай неоднозначності.

«А. –- Тобі сподобалася лекція?

Б. – Лектор дуже молодо виглядає».

У наведеному прикладі співрозмовником А вилучається імплікатура «Лекція не сподобалась», оскільки висловлення Б. є відхиленням від прямої відповіді, про що свідчить, з одного боку, нерелевантність його слів (відхід від теми) і, з іншого, недостатня кількість наданої інформації з огляду на пряме запитання співрозмовника.

Приклад аналізу 2:

«А. –- Ми йдемо сьогодні на лекцію?

Б. – Я так від усього втомився»

А. має проінтерпретувати відповідь Б. таким чином: його співрозмовник, скоріше за все, на лекцію не піде. Така імплікатура відновлюється завдяки порушенню з боку Б. максими релевантності, коли замість конкретної відповіді він повідомляє інформацію особистого плану, що не має прямого відношення до питання А і потребує від нього додаткових зусиль з інтерпретації репліки Б.

  • If you see an old lady stealing, what would you do?

  • That’s a very interesting question. I would probably go and discuss it with you.

В наведеному прикладі порушується максима кількості інформації. Імплікатури – той, до якого звертаются з питанням, не знає на нього відповіді.

Імплікатури поділяються на загальноприйнятні (конвенційні) і мовленнєві (конверсаційні, комунікативні).

Конвенційна імплікатура – це імпліцитне значення, яке конвенційно виводиться з огляду на те, що люди дотримуються кооперативних максим; є загальноприйнятною, викликається використанням певного виразу.

Наприклад, «Ви не знаєте, що цікавого можна подивитися у Києві». Конвенційна імплікатура («Він не знає Києва, він не був у Києві) вилучається адресатом за умови того, що мовець дотримується 2-ї максими – якості інформації (правдивості).

Неконвенційна (комунікативна) імплікатура відзначається «стратегічною відсутністю експліцитності», є контекстуальним висновком. Приклад аналізу:

  • Микола зараз не з кім не спілкується.

  • Він увесь час на роботі.

Конвенційна імплікатура: йому ніколи.

Неконвенційна: з ним все гаразд, з ним нічого не трапилась.

Методика мовленнєвих актів Дж. Серля і Дж. Остіна

Локуція, ілокуція, перлокуція: Дж. Остіна розробив ідею єдиного мовного акту як дії, яка здійснюється за допомогою слів і об'єднує в собі локуцію (проголошення висловлювання, його фонетична, лексико-граматична і семантична структури), ілокутівний акт (дія мовця за допомогою проголошення висловлювання , його комунікативна мета) і перлокутивний акт / ефект (те, чого домігся мовець висловлюванням, вплив на слухача).

«Мало хто з вас конспектує лекцію». Локуція: констатація факту (конспектують мало студентів); це за формою репрезентатив, констатація факта. Іллокуція – конспектуйте! (тобто це репрезентатив з ілокутивною силою директива). Перлокуція – якщо всі візьмуть ручки і почнуть конспектувати.

Класифікація мовленнєвих актів:

Найбільш визнаною є класифікація Дж. Серля, який, залежно від ілокутивної мети, виділяв: 1) репрезентативи або асертиви із асертивною метою "сказати, як йдуть справи": твердження, звіти, описи, розповіді; 2) комісиви із комісивною метою "зобов'язати мовця зробити щось" (обіцяю, зобов'язуюсь, клянусь); 3) директиви - акти спонукання із директивною метою "спробувати змусити будь-кого іншого (інших) зробити щось»: наказ, прохання, порада, вимога, пряме запитання, запрошення; 4) декларативи із декларативною метою "змінити світ", "встановити внесення змін повноважною особою в статус об'єкта»: призначення на посаду, присвоєння звань, винесення вироку (проголошую вас чоловіком і дружиною); 5) експресиви із експресивною метою "висловити почуття або установки щодо стану справ, представленого пропозиційним змістом акту»: співчуття, вибачення, поздоровлення, побажання.

В прямих мовленнєвих актах ілокутивна мета мовця виражена за допомогою спеціально призначених для цього мовних маркерів – ілокутивних показників. Так, мета спонукання адресата до дії прямо виражається перформативними дієсловами (наказую, попрошу і т.п.). В непрямих мовленнєвих актах ілокутивна мета формально не позначена ілокутивним типом, тобто в їх мовній структурі відсутні спеціальні формальні показники ілокутивної функції. Передбачають «додатковий» пропозиційний зміст, який вилучається з огляду на обставини комунікативної ситуації.

Зазвичай я не ставлю поганих оцінок на іспиті (ілокуція комісива), непрямий акт.

Коли ж ви, нарешті, будете готуватися до семінарів! (експресив з ілокуцією директива) – непрямий акт.

Дівчина – хлопцю під час побачення «Я дужу люблю японську їжу» (ілокуція директива).
  1   2   3

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Основи наукових досліджень
Тема Процес пізнання та його генезис як основа наукової діяльності

Розділ IІІ основи експериментальних дослідженЬ
Експериментальні дослідження відіграють дуже важливу роль у процесі пізнання людиною навколишнього світу

Методика та методологія наукових досліджень Бібліографічний покажчик Випуск 2
Гордєй С. С. – зав сектором науково-інформаційної роботи бібліотеки мну імені В. О. Сухомлинського

З давніх часів у всьому світі використовувались різноманітні методи...
З давніх часів у всьому світі використовувались різноманітні методи лікування – від кровопускання до антибіотикотерії в наші дні....

Дипломна робота на тему: «Екологічний моніторинг атмосферного повітря...
Розділ І. Аналіз літературних джерел по забрудненню атмосферного повітря та обгрунтування теми досліджень 5

Урок Тема : Оксиди, їх склад, назви
Методи навчання: словесні, наочні,частково пошукові, практичні (виконання вправ), інтерактивні

Методичні рекомендації щодо підготовки І написання наукових досліджень...
Електронна адреса відповідної сторінки офіційного веб-сайту Національного центру „Мала академія наук України”

Тема: Знайомство з обладнанням для природничо-наукових спостережень
Методи та методичні прийоми: словесні (розповідь учителя, бесіда), частково-пошукові, практичні (практична робота)

Хімічні властивості алканів
Форми та методи: самостійна робота, розповідь учителя, відео- експеримент,робота з підручником, індивідуальна робота, інтерактивні...

Урок вивчення нового матеріалу. Методи І форми роботи: інтерактивна технологія «Мікрофон»
Тема. Історія відкриття хімічних елементів. Вплив хімічних знань на розвиток суспільства



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




h.ocvita.com.ua
Головна сторінка