Пошук по сайту

Хімія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Опорний конспект лекцій з дисципліни “Економічна історія” кременчук

Опорний конспект лекцій з дисципліни “Економічна історія” кременчук





Сторінка1/6
  1   2   3   4   5   6



КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ЛЬОТНИЙ КОЛЕДЖ Н А У

Н.В. БРАТЕНШІ



ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ




з дисципліни




“Економічна історія”



КРЕМЕНЧУК

2004

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ
Розділ І. ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ СВІТУ

ВСТУП



Економічна історія вивчає еволюцію господарської діяльності, господарського буття людства від первісного суспільства до сучасності. Економічна історія також тісно пов’язана з цілою низкою інших наукових дисциплін – демографією, соціологією, психологією, державоведенням, політологією, історією держави та права, історією культури, релігії. Одне з найважливіших завдань економічної історії – узагальнення та аналіз господарського досвіду (як позитивного так і негативного), нагромадженого людством.

Економічна історія як наука виникла в ХVIII ст. На сучасному етапі економічна історія вивчає велике коло питань:

– економічну історію країн, регіонів, територій, історію світового економічного співтовариства, етапи його формування;

– питання про типи економік, які існували в історії людства та існують у наш час (проблема багатоваріантності економічного розвитку);

Для економічної історії важливим є питання її періодизації, а також проблеми факторів, які впливають на темпи та характер економічного розвитку й визначають у кінцевому підсумку рівень і специфічність національних економік.
Тема 1. ГОСПОДАРСЬКІ ФОРМИ ЕКОНОМІКИ

СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ.
ПЛАН


  1. Первіснообщинний спосіб ведення господарства – перший в історії людства.

  2. Історія рабовласницького способу ведення господарства.




  1. Первіснообщинний спосіб ведення господарства –

перший в історії людства.
Первіснообщинний спосіб ведення господарства пройшов довгий та складний шлях. Археологічні дослідження дають змогу визначити його витоки 5 – 3 млн. років до н.е. Історія первісного господарства умовно поділяється на ряд етапів:

– передісторія господарства та матеріальної культури (до 1 млн. років до нашої ери);

– примітивно-привласнюючий ( до ХІ тис. років до н.е.);

– розвинутий привласнюючий (до ІХ тис. років до н.е.);

– зародження створюючого господарства (ІХ – VIII тис. років до н.е.);

– доба створюючого господарства (VIII-V тис. років до н.е.).

Кожний з цих етапів характеризується певним ступенем розвитку знарядь праці, вихідних матеріалів для їх виготовлення, організації ведення господарства, якості житла тощо.

В основі первіснообщинного способу господарської діяльності лежить примітивна колективна праця та споживання, обумовлені низьким рівнем розвитку продуктивних сил надзвичайною залежністю від навколишнього середовища.

В економічній історії роль первіснообщинної доби досить велика. Саме в цей період закладено основи докапіталістичних економічних структур, що визначали форми подальшого розвитку людства на тисячоліття вперед, створені й передані наступним поколінням найважливіші галузі економіки.

Услід за першим великим поділом праці (скотарство відокремилося від землеробства) настає наступний великий поділ праці – відокремлення ремесла від сільського господарства. Це, у свою чергу, обумовило розвиток обміну, спочатку натурального, без участі грошей, потім – товарного виробництва, зародження та створення перших в історії людства міст.

Протягом багатьох тисячоліть разом з основною продуктивною силою – виробниками – у процесі розвитку людства вдосконалювались предмети та знаряддя праці. Вони еволюціонували від недосконалих кам’яних рубил до сокир, молотків, луків, списів, сільськогосподарських знарядь.

Нові потреби сільськогосподарського розвитку сприяли появі металевих знарядь, спочатку з міді, потім з бронзи. У первісну добу закладено основи гончарного та текстильного виробництва, будівництва глинобитного та кам’яного житла, гірничої справи та металургії, деревообробки та теслярства, транспортування (винахід колеса, вітрил) тощо.

Яскравим прикладом господарського розвитку цієї епохи є трипільська культура, яка була поширена на території України в період 3500-1700 р. до н.е. Природні умови цього регіону сприяли не лише мисливству та збиральництву. Трипільським племенам був притаманний високий рівень культури, якій позначився на всіх сферах їх життя. Тут було розвинуто гончарство, посуд ліпили вручну, потім його випалювали в печах, розфарбовували. Жили в дерев’яних або в глинобитних житлах, білених та розмальованих. При цьому слід зазначити що декоративний розпис будинків, форма та розпис кераміки стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

Головну роль у господарстві трипільців відігравало мотижне землеробство та скотарство. Основні сільськогосподарські культури – пшениця, ячмінь, просо.

Землю обробляли дерев’яними мотигами с кам’яними або роговими наконечниками; урожай збирали, за допомогою кам’яних серпів з крем’яними лезами, молотили ціпами. Мололи зерно на кам’яних зернотерках.

Скотарство відігравало значно меншу роль, хоча майже всі види сучасних свійських тварин були в господарстві трипільців.

Проте скотарство та землеробство не могли повністю задовольнити потреби, тому у трипільців досить велику роль продовжували відігравати мисливство та рибальство.

С часом в господарстві трипільців поряд з кам’яними знаряддями праці з’являються й мідні. У трипільських поселеннях археологами знайдені мідні сокири та гачки.

Зростання продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, розвиток товарного виробництва та обміну привели до виникнення приватної власності, індивідуального господарства та розпаду роду. Виділення більш заможної верхівки, перетворення в рабів спочатку військовополонених, а потім і збіднілих членів племені поступово розкладали громадське господарство та колективну власність.

Поява певних надлишків у процесі виробництва, внаслідок війн та грабувань, виникнення майнової нерівності прискорили формування приватної власності, класового суспільства, утворення державності.

Головною господарською формою була громада. У процесі розкладу первісного ладу на зміну родовій та сімейній прийшла сусідська громада.

Водночас відбувався перехід від особистих (родових) відносин до майнових.


  1. Історія рабовласницького ведення господарства.


Залежно від природних особливостей того чи іншого племені, економічних умов, відносин із сусідніми народами тощо склалися громади “азіатського” та “античного” типу, які дали початок формування ранньорабовласницьких держав. У свою чергу, “германські” або “слов’янські” громади стали колискою ранньофеодальних держав Центральної та Східної Європи.

Основа виробничих відносин рабовласницького способу ведення господарств – власність рабовласника на засоби виробництва та на раба.

У виробництві діяв прямий позаекономічний примус. Раб перетворюється в “розмовляюче знаряддя”, на його долю випадає непосильна праця, передчасна смерть.

Історія рабовласницького способу ведення господарства, виникнення перших цивілізацій налічує кілька тисячоліть і локально охоплює країни Стародавнього Сходу та античні держави. До речі, цей спосіб господарювання й донині притаманний деяким племенам Південної Америки.

У державах Стародавнього Сходу ( Єгипет, Індія, Китай, Месопотамія та ін.) сільська громада (“азіатського типу”) була суттєвим елементом їх економічного ладу.

Як правило, головною галуззю господарства цих держав було зрошувальне землеробство, що поєднувало найвищу якість іригаційних споруд та польових робіт с примітивною технікою будівництва та обробітку землі.

Давньосхідня економіка – приклад найсуворішої державної централізації. Держава була розпорядником робіт та головним власником усіх зрошуваних земель. Численні господарства общинників, у свою чергу, сплачували до скарбу (казни) натуральні податки (зерно, птицю тощо) та брали участь у громадських роботах (будівництві грандіозних культових та світських споруд). Частина державних та храмових земель здавалась в оренду.

У системі натурального господарства економічне значення мала зовнішня торгівля. Вивчення економічної структури та форм виробничих відносин у давньосхідних суспільствах, де праця рабів не мала великого виробничого значення, дає змогу вважати виробництво на Давньому Сході рабовласницьким лише умовно, а самі суспільства розглядати як особливу, “азіатську”, систему господарства.

Держави, які склалися на базі “античної” громади (Греція, Рим), набули рис класичного рабства. Становлення античної економіки відбувалося в межах невеликих полісів (міст – держав), найчастіше ремісничого типу, які розширювали свою територію та поповнювали робочу силу у воєнних походах.

Більш високі продуктивність праці та темпи економічного розвитку забезпечувались значно ширшим, ніж на Давньому Сході, використанням техніки (залізні знаряддя праці у землеробстві, будівництві тощо).

Удосконалювалась гірнича справа та металургія. Проте технічний прогрес зачіпав лише ті галузі, у яких використовувалась здебільшого праця вільних громадян, а не рабів.

Головним центром ремісничого виробництва та торгівлі стали Афіни. З часом вони поступилися Давньому Римові, якій перетворився у центр величезної держави із завершеною формою сільськогосподарського виробництва.

У рабовласницьку добу виникли фінансово–грошові відносини. Стародавній світ уже знав карбування мідних, срібних та золотих монет. Здійснювалася податкова політика: стягуються поземельний та особистий податки, податки з міст , народів та громад, податки на предмети споживання. Переважання натурального побуту супроводжувалось вилученням податків у натуральному виразі або у вигляді відробітків.

Основні причини падіння рабовласницьких держав: гострий соціально-економічний конфлікт рабовласницької системи господарювання, поширення системи колонату як перехідної форми до феодальної системи господарювання, повстання рабів, навала варварів тощо.

Падіння Західної Римської імперії в 476 р. н.е.(V ст. ) стало умовною межею між добою рабоволодіння і феодалізму.

Тема 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ФЕОДАЛЬНОЇ

СИСТЕМИ ГОСПОДАРСТВА.
ПЛАН


  1. Розвиток феодальних відносин у Західній Європі.

  2. Розвиток ремесла та торгівлі.

  3. Особливості феодального розвиток окремих країн Західної Європи – Франції, Англії, Німеччини.


1. Розвиток феодальних відносин у Західній Європі.
Середньовіччя – це відносно тривалий період у розвитку суспільства, який характеризується особливими формами соціального, політичного та культурного життя.

Феодальне суспільство як у Західній, так і в східній Європі, а також в країнах інших континентів пройшло у своєму розвитку три основні стадії, або періоди, – раннього, розвинутого та пізнього феодалізму. Ці етапи загалом для країн Західної Європи визначаються з V до середини ХVII століття, від падіння Західної Римської імперії до англійської буржуазної революції. При цьому доба раннього феодалізму тривало з V до Х століття включно; розквіту феодалізму – з ІІ до XV століття; завершальна стадія, розклад феодального суспільства – з XV до середини ХVII століття.

Феодальний лад передусім характеризується зростаючим феодальним землеволодінням, яке в процесі своєї еволюції набрало певних форм:

Алод – повністю незалежне спадкове землеволодіння; земля, що вільно відчужується.

Бенефіцій - умовна, не спадкова форма землеволодіння, що передбачає виконання певних обов’язків, найчастіше воєнних.

Феод – умовна, спадкова форма землеволодіння, що передбачає прийняття васальної присяги сюзерену – феодалу, який надав землю. Присяга зобов’язувала васала воювати під командою сюзерена й у разі необхідності викупати останнього з полону.

Господарство феодала мало багатогалузевий характер, що пояснюється необхідністю в умовах панування натуральних відносин забезпечувати всі потреби феодала. Орні землі феодального маєтку ділились на дві частини: панські (домен) та селянські.

Основною формою відносин феодала та селянина була так звана феодальна рента, яка існувала в трьох видах у вигляді відробіткової ренти (або панщини), продуктової ренти (або натуральний оброк) та грошової (грошовий оброк). (В Західній Європі).

З розвитком ринку починає переважати грошова рента. Процес переходу до грошової ренти називається комутацією ренти. При цьому феодальна залежність селян звичайно зменшувалась або зовсім знищувалась (за викуп).

У господарствах з виробництвом додаткового продукту звичайно переважала відробіткова рента – панщина на панському полі, млинах та ін. У цьому разі феодальна залежність доходила до прикріплення селян до землі (кріпосництва). (В Східній Європі).

Епоха феодалізму загалом характеризувалася переважанням сільського господарства над ремеслом, а відповідно і села над містом у загальній народногосподарській структурі виробництва.
2. Розвиток ремесла та торгівлі.
Середньовічне місто було осередком ремісників та торгових людей.

У Західній Європі феодальні міста передусім з’явилися в Італії та Франції: Венеція, Генуя, Марсель, Піза.

У ХІІ-ХІІІ ст. у результаті комунальних революцій велика кількість міст завойовують самостійність, отримують самоуправління. Це відкриті збройні виступи або викуп жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. В Італії виник ряд міст-республік: Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція; у Франції та Нідерландах – міста-комуни; у Німеччині – імперські міста: Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Мешканці міст добилися особистого звільнення від кріпосної залежності. Це створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі.

Боротьба міщан з феодалами зумовила також виникнення ремісничих цехів, головним завданням яких був захист ремісників від сваволі феодала.

Такі цехи являли собою корпоративні організації ремісників однієї спеціальності. Найбільшого поширення вони набули у XIII-XIV ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких працювали підмайстри та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від початку до кінця, розподілу праці не існувало.

Для того, щоб стати цеховим майстром, необхідно було пройти етап учнівства (до семи років), попрацювати кілька років підмайстром, після чого скласти іспит, виготувавши самостійно виріб, сплатити вступний внесок та влаштувати вечірку для членів цеху.

Головним елементом виробництва ставала виключно висока особиста майстерність самого ремісника.

Цех визначав не лише робочий, а й позаробочий час ремісників, і навіть певною мірою керував їх свідомістю: загальноцехова церква, каса взаємодопомоги, загін у воєнному ополченні міста, суд та кодекс поведінки, навіть місця проживання та погребання.

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрібнотоварне, особливо на етапі розкладу феодалізму та становлення ринкових відносин.

Так само купці об’єднувалися у професійні корпорації – гільдії, де захищались інтереси купецтва, одночасно регламентувались ціни на товари, встановлювалися еталони їх якості. Купці тримали в своїх руках органи міського самоуправління (магістрати), фінанси, судові органи, воєнно-поліційний апарат.

З розквітом товарного виробництва прогресувала торгівля, змінюючи свої форми, охоплюючи все віддаленіші ринки. У період розквіту середньовіччя сформувалися основні ярмаркові центри Західної Європи, які досі не втратили своє значення.

Найбільш відомим об’єднанням купців був союз північних міст – Ганза.

У XIV ст. він об’єднував понад 70 міст Європи, встановивши, по суті, монополію на торгівлю в північних водах.

З розквітом торгівлі відбувалося становлення грошової, фінансово-кредитної систем у середньовіччі та в період розквіту феодалізму не існувало державної монополії на карбування монет. Цим правом поряд з королем володіли також суверенні сеньйори та міста. Подібне розмаїття монетних систем привело до поширення міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, а й займалися кредитними операціями та лихварством.

Кредитні операції полягали у безготівковому переказуванні грошей (відоме з ХІ ст.). Роль готівки стала відігравати розписка міняйли (вексель) , за котрою його агент у певному місці видавав тій чи іншій особі суму, яку та внесла попередньо. Міняльні контори стали називати банками (по-італійські “банк” – лавка, на якій звичайно працював вуличний міняйло), а їх господарів – банкірами.

Банки нагромаджували значні суми, які потім давали у позичку під великий відсоток. Багаті банківські контори створювали власні торговельні та промислові підприємства, а великі купці спрямовували вільний капітал у кредитно-лихварську сферу. Так виникає торговельно-банкірсько-лихварські фірми, які відіграли важливу економічну та політичну роль у феодальній Європі.

Формування централізованих абсолютських монархій у XV ст. створило необхідні передумови для уніфікації грошових систем у рамках окремих держав, сприятливо вплинуло на розвиток грошово-кредитних відносин у Західній Європі.
  1   2   3   4   5   6

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Н. В. Братенші історія науки І техніки
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с

Історія хімія (курс лекцій)
Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”

Конспект лекцій з курсу Вікова фізіологія для студентів спеціальності...
Тема Предмет та завдання вікової фізіології. Основні закономірності росту І розвитку дітей І підлітків

Конспект відкритого заняття з дисципліни «Органічна хімія»
...

Програма навчальної дисципліни № з/п Перелік тем лекцій, їх анотації к-сть
Психологія агресії як практична галузь психологічної науки. Агресія та агресивність. Види та функції агресії. Агресія як поведінка....

Міністерство освіти І науки України Вищий навчальний комунальний...
Тема Предмет та завдання вікової фізіології. Основні закономірності росту І розвитку дітей І підлітків

Рогатинський державний аграрний коледж
Посібник для виконання лабораторних робіт та самопідготовки з дисципліни “Неорганічна хімія”. Викладено теоретичні основи загальної...

Конспект лекцій з курсу "хімія І технологія переробки нафти" Частина...
Хімічні процеси переробки нафтопродуктів. Навчальний посібник для студентів 5 курсу спеціальності 091601 “Хімічна технологія органічних...

Як зареєструватися для проходження зовнішнього незалежного оцінювання-2014...
Внз. У 2014 р. Зно можна пройти з наступних предметів: українська мова та література, історія України, математика, фізика, біологія,...

Конспект уроку з хімії у 7 класі за темою: Хімічні рівняння Конспект...
Проблемна ситуація як умова пізнавальної активності учнів



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




h.ocvita.com.ua
Головна сторінка